Терпелива, вперта, готова завжди допомогти – так коротко характеризує себе студентка 2 курсу стоматологічного факультету Яна Добрянська. Медицина не була мрією її життя, та за час навчання в ТНМУ наповнила його змістом. «Перший курс дав мені усвідомлення того, що й для чого я повинна робити, розуміння, що ніхто цього за тебе не зробить: або вчишся, розвиваєшся й чогось досягаєш, або… Я обираю – вчитися та розвиватися», – зауважує Яна.
– Яно, як би ви продовжили фразу: «Справжній лікар ніколи не може бути без…».
– На мій погляд, справжній лікар ніколи не може бути без роботи. Не лише в тому сенсі, що в нього повинні бути пацієнти, а й також роботи над собою: самовдосконаленням, праці над власним здоров’ям. У такого лікаря й пацієнти обов’язково будуть.
– Охарактеризуйте себе за допомогою лише трьох слів.
– Терпеливість, упертість і готовність допомогти.
– Упертість у негативному значенні чи як наполегливість?
– По-різному. Іноді я можу навіть рідних не послухати, зробити по-своєму. Можливо, це й не дуже добре, але має позитивний вплив на мене: я можу, наприклад, уперто сісти та вивчити увесь матеріал на завтра чи зробити багато справ, які запланувала.
– Яка власна риса вам подобається найбільше?
– Мабуть, самокритика. Вважаю, що в мене вона є здоровою. Це завжди рушій, стимул, щоб далі працювати над собою, розвиватися.
– Що найбільше дошкуляє?
– Лінь. Як би це не було протилежно до самокритики та розвитку. Гадаю, що кожній людині притаманна певна частинка ліні, яку треба завжди побороти. Втім, інколи можна й полінуватися, але завжди мати міру. Та ж упертість теж буває як позитивна, так і негативна. Інколи все ж варто поступитися, особливо близьким людям, стосунками з якими дорожиш. А ще дошкуляє м’якість, бо іноді, скажімо, дуже треба вміти сказати «ні», а вона цього не дозволяє.
– В якій сім’ї зростали? Де народилися?
– Тернопіль – моє рідне місто. Зростала в турботливій та люблячій сім’ї. Серед перших спогадів – те, як мене ведуть у дитсадок. Теплі слова та обійми батьків, які перед тим, як відпустити мене в кімнату групи, завжди підтримували, налаштовували, що все буде гаразд. Оскільки я була не дуже комунікабельною дитиною, соціалізація давалася непросто, тож саме завдяки рідним, їх терпінню, любові й підтримці вона відбулася в мене не травматично. Надзвичайно авторитетним для мене є також мій дідусь Володимир. Це дуже спокійна, розуміюча людина. Обожнює історію, постійно вивчає її, пізнає щось нове. Оскільки ж історія – наука життя, то дідусь завжди може дати дуже багато корисних порад, до яких справді варто дослухатися.
– Коли відчули чи зрозуміли, що медицина – це ваше?
– Це відбулося вже безпосередньо при вступі до ТНМУ й під час навчання: чим краще пізнавала цю галузь, тим глибше усвідомлювала, що хочу працювати в ній дедалі більше й більше.
– Чому ж для вступу обрали саме медичний?
– Зізнаюся, не мріяла про це змалечку, це був досить пізній вибір, в одинадцятому класі. Коли обирала, куди вступати, не уявляла, що можу бути юристом чи педагогом. Мені дуже подобалося вчитися в Тернопільській ЗОШ №23, яку закінчила із золотою медаллю. Попри те, не любила гуманітарні науки, хоча знала їх добре. Але обожнювала геометрію та особливо – біологію. Медицина – це та сфера, в якій я справді себе бачила. Тож без зайвих вагань вирішила, що вступатиму саме до медичного. Більше вагалася щодо міста: Київ чи Тернопіль. Батьки переконали, що вдома навчатися-таки краще, ніж бути десь самій та ще й налагоджувати побут.
– Чому саме стоматологія?
– Батьки завжди стверджували, що в мене здібності до дрібної ручної роботи, а це саме те, що потрібно у стоматології, якщо мовити про напрямки медицини.
– Що вам найбільше подобається у вашій справі?
– Передусім те, що стоматологія не стоїть на місці. Сподіваюся, коли закінчу виш і матиму змогу працювати, вона й надалі буде розвиватися, з’являтимуться нові методи лікування, тож завжди можна буде вчитися, дізнаватися нове та втілювати його в життя.
– Що вас особливо вразило в ТНМУ, щойно вступивши?
– Великий обсяг людей! І викладацького складу, і студентів. Вразило те, як чітко все зорганізовано. Я дізналася, що тут є студентський парламент, багато наукових лабораторій, креативних гуртків, активно розповсюджене волонтерство. І всюди залучені студенти. Це дає дуже широкий вибір діяльності для студентів. І ним обов’язково треба скористатися!
– Чи є щось у нашому університеті, що хотіли б змінити?
– Єдине, що хотілося б змінити, якщо б можна було, – розміщення корпусів. Це справді забирає багато сил і часу Хоча, звичайно, розумію, що це не така справа, яку можна зробити, хіба лише підлаштуватися та залежно від того ретельніше планувати свій навчальний день.
– Що було для вас особливо складним у перші місяці навчання?
– Власне, це й було для мене найскладнішим, коли щойно вступила: пристосуватися до нової організації освітнього процесу. І до розміщень корпусів, і до тривалості занять, до величезного шквалу інформації, яку треба опрацювати. Іноді справді було важко зорієнтуватися та вирішити для себе, як доцільніше підійти до справи. З часом, звісно, звикалося й ставало дедалі легше.
– Що могли б порадити теперішнім першокурсникам?
– Обов’язково познайомитися з усіма своїми одногрупниками, створити дружній колектив. Ніколи не боятися перепитати у викладачів та в одногрупників, що тобі незрозуміло, та попросити допомоги.
– Поділитеся з ними власними секретами, як все встигаєте?
– Часу завжди не вистачає (усміхається). Втім, виробила для себе найоптимальніший режим. Можливо, когось він теж влаштує. Найкраще, повернувшись після занять, трішки відпочити, можна пройтися з пів години парком, якщо є така можливість. Тоді вже, як мовиться, на свіжу голову сісти та готуватися до завтрашнього дня. Увечері в п’ятницю зустрітися з друзями, у суботу зробити заготовки письмових матеріалів на наступний тиждень, а в неділю приділити час родині.
– Ви практично з перших днів свого навчання почали долучатися до волонтерської діяльності університету. Які напрямки волонтерства обираєте?
– Відразу зауважу, що, оскільки наразі навчаюся лише на другому курсі, то не можу приділити позанавчальній діяльності стільки часу, як хотілося б. У пріоритеті в мене зараз навчання. Пізніше, впевнена в цьому, буду значно активніше долучатися і до волонтерства, і до культурних напрямків університету. Щодо волонтерських проєктів, до яких долучалася на першому курсі, то мене вразили відвідини дітей зі складними сімейними обставинами. Разом з нашим викладачем, доцентом кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін Тарасом Богдановичем Кадобним організували для них захід у центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, що в Тернополі на вул. Стрімкій, розказували про догляд за ротовою порожниною, подарували зубні щітки та пасти, вгощали фруктами, принесли одяг.
На початку повномасштабного вторгнення долучалася до плетіння маскувальних сіток. Але згодом поїхала з України, тож надалі могла робити хіба матеріальний внесок у різні фонди для допомоги ЗСУ.
– Куди саме їздили?
– Коли на початках був великий страх за життя, тато вирішив відправити нас з мамою у Великобританію до родичів. Проте, коли зрозуміли, що на заході України відносно безпечно, відразу ж повернулися.
– Не було спокуси там залишитися?
– Аж ніяк! За кордоном усе не так, як в Україні, цілком усе інше. Особисто я не могла звикнути ні до людей, ні до устрою. Треба ламати себе психологічно та вчитися жити по-іншому. А я цього робити не хочу. Поїхати, помандрувати, пізнати нове – так, але нізащо не могла б жити за кордоном. Дуже хотіла повернутися назад.
– Яке маєте захоплення?
– Часу на захоплення насправді мало, та коли він з’являється, присвячую його кулінарії. Особливо люблю готувати різні десерти, випікати тортики, тістечка, кексики. Ще одне захоплення – настільні ігри, різні вікторини, квести. Дуже допомагає перезавантажитися.
– Як ще відпочиваєте?
– У вихідні люблю піти до парку. Комусь більше до вподоби кав’ярня, вечірки, багато друзів, але особисто мене це втомлює. Мені більше годиться невеличка прогулянка парком наодинці. Помилуватися природою, послухати музику. Для мене це найкращий відпочинок.
– У чому черпаєте сили у складних ситуаціях?
– Мабуть, це історії інших людей. Дізнаєшся про них і розумієш, що тобі не одній важко. Комусь значно важче й вони не здаються, тож і ти повинна триматися.
– Які основні цінності є орієнтиром у вашому житті?
– Бути доброю людиною, служити собі та іншим.
– Якщо б ви володіли надприродними здібностями, що це було б?
– Гадаю, кожен студент погодиться зі мною, що нам дуже знадобилося б керування часом (сміється). Адже його завжди не вистачає. Коли можеш його або цілком зупинити, або розтягнути – встигаєш все. Чудове вміння!
– Яна Добрянська через років десять – хто вона?
– Сподіваюся, якщо все складеться якнайкраще, це буде стоматологиня, яка радуватиме своїх пацієнтів не лише хорошою працею, а й добрим ставленням. Пацієнти будуть переповідати своїм друзям і знайомим, що в її стоматологічному кабінеті тепла атмосфера, а вона сама – дуже добра й привітна. Хочу тішити інших не лише своїм професіоналізмом, а й людяністю.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА